Діти – наше майбутнє. Актуальність цієї відомої істини в період рашистської навали лише посилилась. Мільйони українських дітей вже четвертий місяць відчувають всі «принади» «руського міра», і це – сучасна трагедія, негативні наслідки якої буде складно або й неможливо виправити. Багато маленьких українців загинуло від рук варварів, а кожне життя – безцінне, і його втрата жодним чином не може бути поновлена! Жаль і смуток цих втрат ніколи не залишить нас у спокої, нанесені ними ментальні рани ніколи не загоються. Впевнений, не варто наводити гуманістичні та екзистенційні доводи на користь неприпустимості будь-якого негативного впливу війни на дитину, вони всім чудово відомі. Тому звернемо увагу на юридичні аспекти, а саме: деякі положення Конвенції про права дитини 1989 року та вже відомих нам Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 року (далі – Конвенція) та Додаткового протоколу (Протоколу І) 1977 року до цієї та інших знайомих нам Женевських конвенцій 1949 року (далі – Протокол), які безпосередньо присвячені захисту дітей під час війни. Ст. 1 Конвенції про права дитини визначено, що дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше. Крім того, Конвенцією про права дитини, зокрема, передбачено, що: держави-учасниці зобов'язані поважати норми міжнародного гуманітарного права, що застосовуються до них у випадку збройних конфліктів і мають відношення до дітей, та забезпечувати їх додержання; згідно з своїми зобов'язаннями за міжнародним гуманітарним правом, пов'язаним із захистом цивільного населення під час збройних конфліктів, такі держави зобов'язані вживати всіх можливих заходів з метою забезпечення захисту дітей, яких торкається збройний конфлікт, та догляду за ними (ст. 38). В свою чергу, Конвенцією визначено: можливість створення сторонами конфлікту після початку бойових дій на окупованих територіях санітарних та безпечних зон та місцевостей, організовані в такий спосіб, який дає змогу оберігати від наслідків війни в тому числі дітей до п'ятнадцяти років та та матерів з дітьми до семи років (ст. 14); необхідність здійснення сторонами конфлікту дій щодо укладення місцевих угоди про евакуацію з обложених або оточених зон уразливих категорій осіб, в тому числі дітей (ст. 17); необхідність вжиття сторонами конфлікту усіх необхідних заходів для того, щоб діти до 15 років, які осиротіли чи були розлучені зі своїми сім'ями внаслідок війни, не залишалися напризволяще, а також для того, щоб полегшити, за будь-яких обставин, догляд за ними, виконання обрядів, пов'язаних з їхнім віросповіданням, та їхню освіту (яку передусім слід доручати особам з такими самими культурними традиціями); при цьому сторони конфлікту повинні сприяти прийманню цих дітей нейтральною країною на час конфлікту, якщо гарантується додержання принципів, викладених в попередньому реченні (ст. 24); навчання дітей на окупованих територіях повинно здійснюватися по можливості особами їхньої національності, мови та релігії (ст. 50); воюючі сторони під час воєнних дій повинні вжити заходів щодо укладення угод про звільнення, репатріацію, повернення до місць проживання або притулку в нейтральній країні передусім дітей (ст. 132). У окремих статтях Протоколу передбачено, що: при розподілі гуманітарної допомоги пріоритет надається найбільш вразливим категоріям цивільних осіб, першими серед яких названо дітей (ст. 70); діти користуються особливою повагою, і їм забезпечується захист від будь-якого роду непристойних посягань; сторони, що перебувають у конфлікті, забезпечують захист і допомогу, які їм потрібні з огляду на їх вік або з будь-якої іншої причини (ст. 77); за загальним правилом, жодна сторона, що перебуває в конфлікті, не вживає заходів щодо евакуації дітей, крім як своїх власних громадян в іноземну державу. Виключення: тимчасова евакуація, необхідна з невідкладних причин, пов'язаних зі станом здоров'я чи лікуванням дітей або, якщо вони не перебувають на окупованій території, з їх безпекою (ст. 78); з метою полегшення повернення у свої сім'ї й у свою країну дітей, евакуйованих згідно зі ст. 78, власті сторони, що здійснює евакуацію, і, коли це доцільно, власті приймаючої країни заповнюють на кожну дитину картку з фотографіями, яку вони надсилають у Центральне довідкове агентство Міжнародного комітету Червоного Хреста (ст. 78). Нажаль, як ми вже констатували в попередніх дописах, ерефія та права людини – явища несумісні. Однак, окрім держави-спонсора тероризму, на щастя, у світі є ще багато інших держав, для яких права людини, і особливо – дитини, завжди в пріоритеті їх діяльності. Саме таким державам ми маємо постійно нагадувати про існування вищеперелічених міжнародно-правових норм та про нехтування ними окупантами в Україні. Міжнародна спільнота повинна вжити вичерпних заходів щодо негайного припинення порушень вказаних норм та недопущення таких порушень в майбутньому, а «ніколи знову!» має стати також девізом глобальної системи безумовного попередження будь-яких порушень прав дитини під час війн та збройних конфліктів. Слава Україні!💛💙 Підготував: д.ю.н., професор кафедри конституційного права ННІ права Євстігнєєв Андрій