Матч між Інститутом права та Факультетом психології КНУ

Волейбол – це про мистецтво, трохи філософію й завжди історію людей. Усі учасники з самого початку знають, що м’яч урешті-решт впаде, але щось змушує кожного боротися до останнього, рятуючи його з-під самої підлоги. У цьому, мабуть, і є сенс: не дати найпростішому ходу речей перемогти.

13 вересня відбувся дружній матч між Інститутом права та Факультетом психології КНУ. За загальним правилом гра триває до перемоги в трьох сетах однією з команд. Ми не відпустили гру просто так – після трьох переможних довелося грати ще два. І в цьому марафоні перемогу здобув Інститут права з рахунком 5:0. Але важливішим за результат став сам шлях.

Наші тренування тривали по шість разів на тиждень, по три години щодня. Це не просто графік, це спосіб життя, який перетворився на спільну культуру. Ми вдячні Олександру Москалюку, який став для нас коучем, провів через сумніви й втому та подарував команді власний кодекс гри.

За цей час народилися й свої кредо: «краще в аут, аніж у сітку», «доторкнувся до м’яча – уже переміг», «волейбол – не командна гра». Спершу вони звучали як жарти, але згодом стали способом підтримати одне одного під час тренувань і нагадати, що головне – не боятися пробувати та розкривати себе.

А ще цей матч був особливим завдяки енергії трибун: обидві команди мали шалені групи підтримки. Атмосфера як у великому спорті, але з тією щирістю, яку може дати тільки студентська спільнота.

Ми грали один проти одного, але перемогли всі. Це історія про університет, у якому спорт має бути такою ж частиною культури, як наука чи мистецтво. І якщо після цього матчу ще хтось захоче підставити руки під м’яч, не дати йому впасти і не дозволити найпростішому ходу речей перемогти – значить, ми все зробили праовильно.